Корпоративна Соціальна Відповідальність в Україні

Повернення боргів СРСР і злидні людей похилого віку

Повернення боргів Ощадбанку СРСР стає щорічною темою для обговорення у Верховній Раді, на засіданнях правління Ощадбанку (тепер вже) України. Але сам факт існування такої специфічної проблеми свідчить про певну унікальність реалій українського варіанту корпоративної соціальної відповідальності. Якщо реально оцінити кількість підприємств, де і далі працюють тисячі працівників, що вклали своє здоровя і життя на роботу на цих підприємствах, колись надіючись на забезпечену старість, але зараз із страхом очікуючи злиднів життя на пенсії, - це свідчення існування прихованої соціальної проблеми, - заборгованості за роботу під час існування СРСР, а також безладу перших років незалежності. Не лише заборгованості по вкладах, а заборгованості по роботі, по втраченому життю, по розбудованій (як-неяк) країні.

Компаніям незручно бути винним історичним обставинам, державі - невигідно наполягати на факті існування такого суспільного боргу попереднім поколінням, а людям похилого віку хочеться спокою і не існує організацій, які б представляли б їхні інтереси. Усамітнені по квартирах, селах, дачах, непомітно пересуваючись з роботи додому, стоячи в чергах у той самий Ощадбанк та на базарах, - ці шляхи не перетинаються із нашим сучасним життям управлінців, керівників, - цілого нового покоління, що працює в умовах стресу, браку часу й інформатизації/віртуальності, пересуваючить машинами, таксі та літаками. Компанії мають заробляти гроші, щоб утримати цих нових мобільних працівників, що швидко зростають у вартості (витратах на зарплату). Ті, що середнього віку, мають певну привязку до одного робочого місця і навряд чи зрушаться, навіть якщо зарплата мала. Про пенсіонерів чи таких, яким лишилось пару років до пенсії, - має думати держава чи вони самі. Така собі економічна система замкнутого кола, де не існує можливості визнати когось відповідальним за злиденні умови існування істотного відсотку населення країни. І, на жаль чи радше на щастя, про такі проблеми не чули за кордоном, ніхто не принесе сюди модні кейси про те, як такі проблеми вирішувати. Ніхто не буде тиснути політично чи використовувати важелі впливу головного офісу на представництво в Україні, щоб розвязати проблему злиднів людей похилого віку. Але мають існувати іновативні рішення, яким чином сучасні українські компанії можуть СИСТЕМНО допомогти долати цю проблему. Чи залучати до нових видів робіт, чи допомагати освітніми програмами, чи допомагати розростанню нових соціальних структур, які б обєднали б таких людяй, допомогли б вивезти з депресії і відчути потрібними суспільству, чи навіть через доведення розуміння складності проблеми до власних працівників (допомагаючи розвязувати проблему через вісь батьки-діти), залучення до робочих груп на національному рівні і т.д.

posted by volodymyrvorobey @ 1:53 PM